"Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо."
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. 

Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі.Він увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. 

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991-го. Втім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX столітті її проголосила Українська Центральна Рада 22 січня 1918 року IV Універсалом. А за рік, 22 січня 1919-го, на Софійському майдані в Києві відбулося об’єднання в одну державу Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Через невдачу Української революції 1917–1921 років державність зберегти не вдалося. Тому у XX столітті українці змушені були продовжувати боротьбу за неї, аж до відновлення незалежності в 1991-му. Офіційно свято встановлене Указом Президента України «Про День Соборності України» від 13 листопада 2014 року № 871.

ШАНОВНІ ДРУЗІ, ПРОПОНУЄМО  ВАМ  ПЕРЕВІРИТИ  ВАШІ  ЗНАННЯ У НОВОМУ ІГРОВОМУ ФОРМАТІ)

КРОСВОРД ПРО ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ ВІД ПЕДАГОГА ЗДО№3 ТЕТЯНИ ЛЯХОВЕЦЬКОЇ

А ТЕПЕР СПРОБУЙТЕ ЗАРОБИТИ СВІЙ ПЕРШИЙ МІЛЬЙОН

       Український віночок:

символи та значення квітів та стрічок

Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному районі він мав іншу назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце з ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта(Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі  пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося. 

Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонію — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.

Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полин — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили. Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок  — символ життя та безсмертя душі людської,оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.

Влітку віночок сплітали з різних трав і квітів, восени — із золотавого та червоного листя, взимку — із штучних квітів. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка. Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати «нечисте зілля» — папороть, вовчих ягоди, дурман та ін.. Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.

Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськими». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку  перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.

Не менше значення приділялося стрічкам (лєнтам, биндам): їх кольору, довжині, підбору. Дванадцять кольорів, кожен з яких був оберегом, і лікарем, захищаючи волосся від чужого ока.

Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.

Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього їх понад 77 видів.

Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!»

У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.

Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати — яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».

Український віночок (В.Кленц) 
Зробила я віночок 
Із квітів та стрічок, 
Піду в нім танцювати 
Веселий гопачок. 
Віночок український 
У райдужній красі. 
У нього в нашій школі 
Закохані усі. 
Хоч квіти паперові, 
Та їхні кольори 
Дарують гарний настрій 
Всій нашій дітворі. 
Я лагідно торкаю 
Цю ніжність і красу. 
Свою веселу вдачу 
До кожного несу. 

Квіти українського віночка. (Ю.Терен) 
Ой цвіте на Україні красне літо 
Ой збирають чорноброві в гаю квіти, 
В’яжуть стрічку й квіточку в стіжок, 
Щоб до танцю вбратись в оберіг –…( вінок) 
*** 
Щоб було ЗДОРОВ"Я, була СИЛА, 
Цвіт її не в’яне, бронзовіє. 
Серед квітів справжній характерник. 
У вінок вплітається…(безсмертник). 
*** 
Куди вітер занесе, 
Приживеться там й цвіте. 
НЕСКОРИМИЙ дух у ній 
Зветься квітка … (деревій). 
*** 
Зеленшовком і зимою, й літом в’ється, 
Про життя та квітка знає і БЕЗСМЕРТТЯ. 
Синім цвітом оживить сумний затінок, 
У віночку бавиться … (барвінок). 
*** 
Щоб складалась материнська доля, 
Квітнуть навесні сади плодові. 
Щоби ДІТКИ були гарні і міцні, 
В цвіт рожевий вбрались. (яблуні). 
*** 
Цвіте білим навесні, а на осінь китиці червоні, 
Щоб була КРАСА дівоча, була ВРОДА. 
Незрівнянно гарна, як наша країна, 
Заплітають у віночок оберіг… (калину) 
*** 
Що би ВІДДАНІСТЬ була в любові 
Є чар-зілля у дівочому вінкові. 
Щоб душа і думка були чисті, 
Зацвітав жовтенький, духмяний … (любисток). 
*** 
Ой у полі синіють кокошки, 
Квіти ті неначе неба трошки. 
Від лихої бережуть ворожки, 
Вплетені на ВІРНІСТЬ у вінок …(волошки). 
*** 
А ще у віночку квітка є – ДОВІРА, 
Вона має сонце всередині. 
В неї чисті, білі пелюсточки - свашки, 
Про дівочу долю розповість … (ромашка). 
*** 
Всім квіткам вона княжна. 
Дивовижна, запашна. 
Хто не ВІРИТЬ і байдужий 
Вразить того шипом …(ружа, троянда). 
*** 
Батька хату осява, 
Струнка, байхова барва. 
Щоб НАДІЯ не в’яла, 
Квітне роду берегиня …(мальва). 
*** 
А ця квітка як троянда виглядє 
Та не колить бо шипів не має, 
Щоб була ЛЮБОВ, була гармонія, 
У дівочому віночку виграє …(півонія). 
*** 
На зелені вуса сів джміль, 
Тай заплів усе всуціль, 
То на РОЗУМ, на гнучкий В’ється …(хміль). 
*** 
Наче крові каплі в полі, 
Тих хто воював за долю. 
Квітка та ПЕЧАЛІі знак, 
Символ СМУТКУ …(мак). 

Український національний одяг

Традиційні та найбільше поширені форми українського костюма, які зараз згадуються як національні, були сформовані у ХІХ ст.. Узагальнивши, можна виділити основні його елементи, притаманні для всієї території України.

Сорочка — вважається найдавнішою складовою жіночого та чоловічого костюму. Ще в часи Київської Русі вона була як натільною, так і частиною верхнього одягу. Сорочка могла бути полотняною або суконною. Чоловічі сорочки були коротші, схожі на туніки. Жіночі – обов'язково мали вишитий край.

Плахта — елемент святкового жіночого костюму, могла бути частково зшитою. Притаманна вона більше жіночому костюму Середнього та Нижнього Подніпров'я, хоча побутувала і в інших регіонах. На плахту йшла найбільша кількість домотканого полотна – близько 4 м! Плахта була дуже барвистою переважно в клітинку, могла вишиватися вовною або шовком.

Пояс-крайка — шився з домотканої тканини, часто оформлявся вишивкою, слугував засобом тримання одягу, тобто його обов'язковим елементом, але разом з тим, був ще й гарною прикрасою.

Запаска (опинка, обгортка, дерга) — належить до незшитого стегнового жіночого одягу. Два шматка однотонного, товстого, неваляного полотна. Спочатку на жіночий стан пов’язували її задню частину, а потім кріпили передню (попередницю). Попередниця могла бути прикрашена орнаментом. Запаска носилася на роботу і була поширена практично на всіх українських теренах, але мала регіональні ознаки.

Спідниця (андарак, літник) – поясний одяг для жінок, перважно червоних відтінків, виготовлений з вовняної або напіввовняної домотканої тканини. Понизу була прикрашена вишивкою. Складалася з кількох пілок (3-4), причому притичка (передня пілка) – могла бути з іншої тканини і мати інший малюнок.
На Кіровоградщині поширення набув шарафан – така спідниця до нагрудника, переважно з тканини жовто-коричневого, фіолетового або ж вишневого кольору.

Керсетка — жіноча безрукавка, яка шилась із фабричної тканини. Вона мала різні варіанти довжини, різні пропорції, та оздоблення. Побутувала здебільшого у Наддніпрянщині та частково у Південній Україні. Могла підперізуватися поясом.

Намисто (коралі та бурштин) — жіноча нагрудна прикраса, поширена на всій території. Яка доповнювалась дукачем – металевою монетою, яка займала центральне місце у намисті. Кількість разків намиста (до 25) та способи його обробки вказували на майновий стан жінки. Також кількість разків намиста залежала від наявності вишивки на сорочці: де її менше – там багатше намисто, і навпаки. 

Штани – чоловічий поясний одяг, який мав різні форми та крій. У різних регіонах існували різні назви: гащі, шаровари, калошні, ногавиці. Їх шили в основному з грубуватого саморобного полотна.

Жупан – різновид чоловічого та жіночого святкового верхнього одягу. Його наявність була ознакою добробуту бо шився він з дорогих тканин. В різних регіонах мав різновиди: черкеска, курта, чумарка.

Поширеним також був хутровий одяг, еволюцію якого можна спостерігати ще з часів Київської Русі. Наявність такого одягу теж вказувала на майновий стан людини. Найпоширенішим одягом з хутра був кожух який навіть наділявся магічними властивостями. На більшості території він міг бути прикрашений вишивкою, аплікаціями та нашивкою.

Головні убори жінок ділилися на типи: рушникові, чепці, шапки та дівочі вінки. Найпоширенішими були очіпок, намітка та хустка
Очіпок — шита із ситцю шапка, обов'язковий головний убір заміжніх жінок. Зверху на нього намотували намітку або завивало (назва хусток).
На території Наддніпрянщини голову заміжньої жінки покривали полотнищем прямокутної або квадратної форми. Так, прямокутний головний убір, довжиною близько 5-ти метрів, називали наміткою, яка мала різні способи намотування навколо очіпка. 

Хустка — розповсюджений у всіх регіонах України убір для голови. Мала різні оздоблення та малюнки.

Головні убори чоловіків були досить різними, слід відмітити їх залежність від пір року, майнового стану та роду занять чоловіка. Матеріали теж були різноманітними – від соломи до хутра. Солом’яний бриль – плетений із соломи капелюх. Шапки (капелюхи) –найдавніші чоловічі головні убори. Селяни взимку носили шапки з овечого хутра або сукняні з хутровою опушкою.Кучма – висока циліндрична, конусоподібна шапка з овчини або з іншого хутра, яка була поширена на території всієї України. 

Взуття

Личаки – взуття, плетене з кори дерев. Складалося з прямоплетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі трималися за допомогою мотузка з лика або конопель, який протягувався крізь петлі. Постоли (моршні, ходаки) –давній тип шкіряного стягнутого взуття. Робили з одного шматка товстої, але по можливості м’якої коров’ячої або свинячої сиром’ятної шкіри. Вони могли тупоносі та гостроносі. Сап’янці (чорнобривці) – святкові жіночі чоботи з сап’яну (червоного, зеленого, жовтого кольорів), із трохи задертими носами, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях, підборами. Носили їх дуже заможні жінки. Черевики – жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі. Могли бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики. Прикрашалися багатим орнаментом, виконаним різноманітною технікою. Чоботи – зшите шкіряне взуття, яке носили заможнілюди.

Дитячі вірші про вишиванку

***
Я віночок змайструвала,
Квіти польові вплела,
З татом на лану була.
Як додому я прийшла
Вишиваночку вдягла.
Біля дзеркала крутилась,
Україночкою я народилась!

Українські народні дитячі ігри 

Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя.Народні ігри несуть у собі джерело пізнання та виховання загальнолюдських цінностей. Вони бувають різними. Г.В.Довженко поділила українські народні дитячі ігри на такі групи:

1) ігри, де організуючим началом є пісня;

2) ігри, де таким началом є діалог, який у поєднанні з рухами сприяє створенню розвинутої динамічної дії;

3) ігри, де є невеликий діалог, приспівочка або пісенька, які слабко пов‘язані з самою дією.
Серед скарбів народної гри є забавлянки, хороводи, танці, віршовані історії, що не мають кінця, рухливі ігри.
Забавлянки, або утішки, потішки, чукалки — коротесенькі пісеньки чи віршики гумористично-жартівливого змісту, що супроводжуються відповідними рухами, активізують єдність слова та моторики дитини, розвивають її мовлення. Незважаючи на свою простоту, забавлянки сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, формують відчуття прекрасного.

В народних iгpax зустрічаємо хороводи, iгри-танцi. Хоро, хорос — коло, що нагадує сонячний диск, е символом гармонії. Хороводи присвячували порам року, святам, важливим подіям у житті народу.

Забавлянки
***
Куй, куй, чобіток,
Подай, бабо, молоток.
Не подаси молотка,
Не підкую чобітка,
Молоток срiбленький,
Чобіток золотенький.
***
Ладунки, ладусі!
А де були?
у бабусі.
А що їли?
Кашку.
А що пили?
Бражку.
А що на закуску?
Хліб та капустку.
***
Сорока-ворона. 
Діткам кашку варила.
На припічку сиділа. 
Пiдiть, дітки, по водицю!
І цьому дам, i цьому дам,
А цьому не дам:
Biн дров не рубав,
В хату не носив, печі не топив,
Води не носив, дiжi не місив,
Каші не варив, хліба не ліпив,
В піч сажав, кашу доїдав.

Народні ігри: 

Подоляночка
Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона сіла, тут вона впала, до землі припала, 
Ciм літ не вмивалась, бо води не мала... 
Устань, устань Подоляночко,
Умий личко, як ту скляночку,
Візьмися у боки та поскачи трохи...
Попливи до Дунаю, бери дівку з краю.

ПЛЕТЕНИЙ  ШУМ

Всі беруться за руки і стають півколом. Середня пара підносить з'єднані руки догори — це «ворота». Крайні парами — один іде з одного, другий — з другого боку — пробігають у ворота. Коли ж доходить черга до середньої пари, то вона перекручується під своїми руками, і гра йде далі. Шум то заплітають, то розплітають, співаючи таку пісеньку:

Ой нумо, нумо
В плетеного шума.
Як наша мати
Буде заплітати.

Заплетися, шуме,
Заплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися.

Ой нумо, нумо
В плетеного шума.
Як наша мати.
Буде розплітати.

Розплетися, шуме,
Розплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися.

Так повторюють, поки награються.

СІРИЙ  ВОВК

Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний!
Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують:

І рву, і рву горішечки, 
Не боюсь вовка й трішечки!

І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки».
Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогінці!
Ганяється, поки таки когось упіймає!