Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №3 "Веселка комбінованого типу Южненської міської ради Одеського району Одеської області


запам'ятати

 

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА

 

АРТИКУЛЯЦІЙНА  ГІНАСТИКА

 

 

САМОМАСАЖ ОБЛИЧЧЯ

 

 

ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ ПРО ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ САМОМАСАЖУ ОБЛИЧЧЯ В КОНСУЛЬТАЦІЇ ВІД ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА ЗДО №3 "ВЕСЕЛКА" ЗАРУДНОЇ І.В.  

 

 

На що звернути увагу у своєї дитини:

     

якщо в 3-3,5 роки
  • дитина вимовляє лише окремі слова та зовсім не будує фрази й речення;
  • в його мові повністю відсутні сполучники й займенники;
  • він не повторює за Вами слова,
  • або Ви зовсім не розумієте його мову (при цьому спотворена вимова шиплячих і дзвінких приголосних (р, л) звуків є нормою)
якщо в 4 роки
  • у дитини дуже бідний словниковий запас (в нормі - близько 2000 слів),
  • не може запам'ятати віршик,
  • зовсім не розповідає власних історій (при цьому відсутність зв'язного мовлення, помилки в реченнях, все ще проблеми зі «складними» звуками - норма)
якщо в 5-6 років
  • все ще є проблеми зі звуковимовою, в тому числі з сонорними приголосними (звуками «р» й «л»);
  • дитина не здатна описати своїми словами сюжет на картинці,
  • допускає грубі помилки при побудові речень (при цьому припускається помилок в складних реченнях, невелика непослідовність в оповіданні).
 
Все це може бути приводом отримати пораду у такого фахівця, як логопед в дитячому саду.

 

 

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Третій рік життя.

Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Четвертий рік життя.

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

П’ятий рік життя.

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”, жовтий – “зовтий”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

Шостий рік життя.

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.

Дитина росте та розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова. Стосовно розвитку кожного з компонентів Ви ознайомилися в розділі “Вікові особливості мовленнєвого розвитку дитини”. Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків. Пропонуємо Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

ВІК ДИТИНИ        ЗВУКИ МОВИ

Від 1 до 2 років   А, О, Е, М, П, Б 

Від 2 до 3 років    У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й

Від 3 до 4 років   С, З, Ц

Від 4 до 5 років   Ш, Ж, Ч, Щ

Від 5 до 6 років   Л, Р

 

 

«Мовлення дорослих – взірець для наслідування».

 

Так влаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мов­леннєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять слово машина, називають її звуком, що нагадує ревін­ня мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбу­вається тому, що дитина спочатку навчається розрізня­ти немовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтують­ся на слово, а не звуконаслідування. Минає час, сло­во з'явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов'язано це з недостатньо натренованими м'язами язика. І по­ки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарату, вона вимовлятиме слова неправильно, неви­разно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.

Але рано чи пізно самостійно або за допомо­гою логопеда складні звуки починають з'являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в яки­хось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, до­сить було б назвати їх для дитини — і проблема розв'язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам'ятати ви­мову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити від­разу два звуки, а от коли який — незрозуміло (мар­мелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час замі­няла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з'явився на його місці звук [р]. Добре, що ра­кета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеть­ся це? Як довго триватиме цей період?

 

Що робити?

По-перше, не панікувати. Головне правило для бать­ків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спіл­куванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправиль­ну вимову. Тільки таким чином вона почне запам'ято­вувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого не­вміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме до­сягнення результату. Дитині в цей момент дуже важ­ко: посилено працює слухомовленнєва пам'ять, слухо­ва увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді ви­правлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіляко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашої допомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.

Чи минеться це?

Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плу­тала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але во­ни страждають на порушення психічних функцій. Поці­кавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам'ятають і зможуть розповісти не од­ну безглузду історію, пов'язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у ди­тини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам'ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років взагалі жодних вад у мовленні дитини бути не по­винно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацією до логопеда. У середньому, одна пара звуків установлю­ється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього тер­міну пов'язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявля­ти бажання допомогти своїй дитині.

Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказів­ка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб'є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, по­трібно використовувати дидактичні ігри.

Для диференціації звуків [с — ш] можна використо­вувати гру з м'ячем. У ній м'яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м'яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м'яч полетить угору.

Аналогічно можна використовувати і для звуків [з — ж]. Спочатку дитина сама тримає м'яч у руках. По­тім м'ячем командує логопед. Можна кілька разів по­спіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметь­ся ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чи­ном язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.

Гра «Свистить — сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям по­трібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.

Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.

Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.

Для диференціації звуків [з — ж] можна провести гру «Пила».

Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».

 Дорослий. Заверещала пила.

 Разом. З-з-з-з

 Дорослий. Задзижчала, як бджола.

 Разом. Дж-ж-ж-ж.

Дорослий.

Поламалася пила,

Навпіл тріснула вона.

Треба майстра викликати

І спочатку починати.

 

 

Взаємодія вчителя-логопеда, вихователя і батьків — запорука успішної корекційної роботи з дітьми, які мають вади мовлення.

 

Вади звуковимови з проявами недорозвинення фонематичного сприймання найбільш поширені у дошкільників. Якщо ці вади не пов'язані з вадами слуху, з тяжким недорозвиненням у дитини лексич­ної та граматичної систем, їх визначають як дислалію або ФФНМ (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення).

Такі дефекти спричинені функціональною незрілістю мовлен­нєво-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем влас­ного мовлення, а також анатомо-фізіологічними дефектами мовлен­нєвого апарату. При цьому спостерігається неправильна вимова зву­ків, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення су­проводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, звукового аналізу).

Для подолання мовленнєвих вад  корекційно-педагогічна робота спрямована в таких напрямах:

1.Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів:

Ø       корекція мовленнєвого дихання і голосу;

Ø       розвиток артикуляційних рухів та певних особливостей якості цих рухів — їх сили, точності, координованостї, синхронності;

Ø       розвиток кінестетичних відчуттів.

2.Корекція дефектів звуковимови:

Ø       постановка звуків та їх автоматизація;

Ø       диференціація звуків;

Ø       розвиток самоконтролю;

Ø       формування активного самостійного спілкування.

3.  Корекція фонематичного розвитку:

Ø       формування звукових образів слів;

Ø       розвиток фонематичного аналізу.

4.  Удосконалення навичок граматично правильного мовлення:

Ø     диференціація предметно-синтаксичного значення граматичних морфем;

Ø     формування навички їх практичного виокремлення;

Ø     формування спрямованості уваги на граматичне оформ­лення мовлення;

Ø     формування уміння вживати різні типи синтаксичних конструкцій речення;

Ø     розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

5.Розвиток активної пізнавальної діяльності, невербального
мислення, пам'яті, уваги, зорового гнозису.

Процес корекційної роботи має коригуючий і розвивальний характер. Удосконалюється усне мовлення дітей та інтелектуальний розвиток, використовється система фонетичних та мовленнєвих вправ. Діти, виконуючи вправи, практично засвоюють чітку звуковимову, лексику та гра­матику.

Корекційно-педагогічна робота будуєтьсяв ігровій формі за принципом «від простого до складного» і спрямовуємо на позитив­ний результат.

 

 

«Спільні зусилля дорослих — запорука успіху»

 

Для того щоб забезпечити ефективний процес корекційно-педагогічної роботи, створюються належні умови це —тісний взаємозв'язок вчителя-логопеда з ви­хователями та батьками вихованців.

Після детального об­стеження дитини вчитель-логопед ознайомлює вихователя з особливостями її мовлення. Для ефективнішої роботи дітей поділяють на підгрупи відповідно до порушень у мовленні. У загальну систему роботи на заняттях та у повсякденному житті вихователь включає багато різних цікавих ігор та завдань, спрямованих на фор­мування чіткої звуковимови та правильного граматичного мовлення. Враховуючи те, що вихователь спілкується з дітьми протягом більшої частини дня, саме на нього покладено функцію автоматиза­ції поставлених звуків у мовленні дітей. Вихователь продовжує формувати у дітей здатність і бажання контролювати себе, спілкува­тись, спираючись на зразок чистого мовлення. На базі чіткої вимови звуків педагоги формують та розвиваютьу дітей:

ü     активний та пасивний словник, зокрема через словотво­рення;

ü     уявлення про морфологічний склад слова та його зміни у ре­ченні;

ü     уміння правильно будувати прості, поширені, складні ре­чення;

ü     зв'язне мовлення, навчаючи складати розповіді з опорою на предметні, сюжетні картинки, переказувати оповіда­ння, казки;

ü     стійку увагу, пам'ять, логічне мислення.

Тісний контакт вчителя-логопеда, вихователя та батьків поліп­шує спільну творчу діяльність і дає можливість дошкільнятам досягти гарних результатів у подоланні мовленнєвих вад.

Вчитель-логопед планує корекційну роботу, передбачаючи в ній низку послідовних методів навчання, які обов'язково використовує у своїй роботі і вихователь. Це такі методи:

ü     вправи для розвитку слухової уваги та фонематичного сприймання;

ü     вправи для подолання вад мовленнєвої моторики — підготовчі артикуляційні вправи для розвитку рухомості органів
периферичного мовленнєвого апарату, корекція дрібної та
загальної моторики;

ü     усунення дефектної звуковимови;

ü     формування вміння диференціювати у самостійному мов­ленні звуки, схожі за артикуляцією та звучанням;

ü     формування чіткої звуковимови завдяки введенню звука в повсякденне мовлення, що передбачає повну автомати­зацію навичок його вимови.

Вихователь, спостерігаючи за ро­ботою вчителя-логопеда використовує ті ж самі методи і прийоми, звертає увагу на  звуковимову дітей, граматичне оформлення фраз тощо. На прогулянці та у другій половині дня закріплює з ді­тьми отримані знання та на­вички, використовуючи ті самі прийо­ми, або ускладнюючи їх за рекоменда­цією вчителя-логопеда.

Вихователь увесь час спілкується з дітьми, вправляючи їх в активному мовленні, зацікавлюючи, викликаючи у малюків бажання спілкуватися як здорослим, так і з дітьми.

Налагодити тісну взаємодію між вчителем-логопедом, вихователем та батьками вихованців допомагає «домашній логопедичний  зошит», в якому вчитель-лого­пед занотовує завдання, розміщує сю­жетні та предметні картинки, дидак­тичні ігри, оповідки, загадки, чистомовки тощо. Батьки, отримують зо­шит на вихідні.

Для того щоб дитина навчилася чітко й зрозуміло вимовляти звуки та слова, правильно користуватися голосом, вона має навчити­ся напружувати слух, сприймати та розрізняти різні звуки, зокрема,  і звуки рідної мови. Ця здатність не з’являється спонтанно її слід розвивати.
      Фонематичний слух — тонкий систематизований слух, здатний здійснювати операції розрізнення і впізнавання.         І робити це найліпше у процесі фонем, що становлять звукову оболонку слова, ігор, які активно використовуютьу своїй роботі і вчитель-логопед, і ви­хователь.

 Розвиток фонематичного сприймання слід починати на матері­алі немовленнєвих звуків і поступово охоплювати всі звуки мовлен­ня: від звуків, які діти вже засвоїли, до тих, вимова яких у дітей лише формується та вводиться у самостійне мовлення.

У всій системі логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання чи не найскладніше — навчити дітей диференціювати фонеми. Ця робота здійснюється поетапно, а саме:

§        розпізнавати немовленнєві звуки;

§        розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієн­туючись на ті самі звуки, слова; розрізняти слова, близькі за звуковим складом;

§        розрізняти склади;

§        розрізняти фонеми рідної мови; проводити звуковий аналіз.

На першому етапі діти вчаться розпізнавати немовленнєві звуки. Ця робота сприяє розвитку та концентрації слухової уваги і пам'яті дітей, збагаченню їхнього дієслівного словника. З цією ме­тою проводяться різні ігри та вправи.

«Що почули? Розкажіть». Педагог пропонує прислухатись і відтворити почуті немовленнєві звуки (на прогулянці, в коридорі, роздягальні тощо).

«Що шумить? Що капає? Що стукає, шарудить, брязкає? Хто сміється?» Педагог створює відповідні звуки (шурхіт, брязкання, стукіт тощо) і пропонує дітям їх відтворити. Як їх можна назвати?

«Тихо — голосно». Педагог пропонує знайти заховану іграшку, орієнтуючись на звук брязкальця, бубна або плескання в долоні. Якщо створене педаго­гом звучання голосне — іграшка близько, а якщо тихе — іграшка знаходиться далеко.

«Упізнай за звуком». Педагог розкладає на столі декілька іграшок, що звучать, демон­струє кожен звук, пропонуючи дітям його запам'ятати. Потім діти заплющують очі, а педагог створює ритмічний звук певною іграш­кою. Педагог пропонує відгадати, що звучить, відтворити заданий ритм та назвати дію (пищить, брязкає, торохтить тощо).

Після того, як діти навчилися розпізнавати різні немовленнєві звуки, вони навчаються їх розрізняти висоту, силу і тембр голосу.

«Упізнай за голосом». Діти стають півколом. Вибирають одну дитину. Вона повертається спиною до інших, заплющує очі. Діти по черзі кличуть дитину, а вона має відгадати, хто її покликав.

«Близько — далеко». Педагог показує дітям картинку із зображенням, скажімо, потягу і запитує: «Як гуде потяг?» (У-у-у.) Потім пояснює: «Якщо потяг да­леко, то звук тихий, а якщо близько — гучний». (Пояснення супро­воджує показом.) Діти відтворюють звук потягу гучно чи тихо — відповідно до команд педагога «близько», «далеко».

«Хто які звуки видає?». Педагог роздає дітям картинки із зображеннями тварин та їхніх дитинчат, разом з дітьми звуконаслідує їх, розрізняючи голос до­рослих тварин та їхніх дитинчат (низький та високий). Потім діти самостійно відтворюють звуки тварини.

Навчаючись вслуховуватись у світ оточуючих звуків, граючись з ними, дитина формує свій слух, намагається наблизити звучання своєї мови до мови тих, хто поряд. Тому що без повноцінного сприй­мання фонем, без чіткого їх розрізнення, неможлива їх правильна вимова. Для того щоб навчити дітей розняти слова близькі за звучан­ням, можна використовувати такі ігри:

«Упіймай слово». Педагог показує дітям картинку і називає її, скажімо, «Котик». По­тім пропонує дітям уважно слухати слова. Якщо діти почують слово «котик», то мають плеснути в долоні — «упіймати слово», а як­що прозвучить інше слово — присісти. Після цього педагог прого­ворює низку слів, що відрізняються лише одним звуком: котик — мотик — дотик— котик — ботик — котик — ротик...

«Назви предмети так, як я». Педагог виставляє в один ряд картинки із зображенням предметів, назви яких схожі за звуковим складом, скажімо: дім, дим, коса, ко­за, бак, мак, сік, бік, кит, кіт, ліс, лис. Ознайомлює дітей з назвами картинок. Потім називає кілька слів і пропонує дітям запам'ятати, назвати та відібрати картинки у заданій послідовності. Починати можна з 3 — 4 слів, поступово збільшуючи їх кількість.

Перш ніж навчати дітей розрізняти склади, доцільно ознайоми­ти їх зпоняттям «склад».

«Який склад зайвий?». Педагог пропонує дитині прослухати складовий ряд (па-па-па-ту; ка-ка-та-ка; да-да-ду-да тощо) і визначити зайвий. Зайвим вважа­ється той склад, який має інше звучання. Визначати зайвий склад можна, плеснувши у долоні, піднявши кружечок певного кольору тощо.

«Відгадай слово». Педагог виставляє картинки і промовляє перший склад, а дитина шукає відповідну картинку і називає слово, яке починається з названого складу.

В навчанні розрізняти фонеми рідної мови використовується диференціація голосних.

 «Кольо­рові звуки». Педагог пропонує дітям по три кружечки і пояснює, що звук «а» живе в червоному кружечку, «о» — в зеленому, «у» — в синьому. Потім пропонує погратися зі звуками:

•   педагог називає звук, а діти піднімають кружечок відповід­ного кольору;

•      педагог викладає кружечки, а діти по черзі відтворюють звуковий ряд відповідно до кольорового ряду;

•     педагог озвучує звуковий ряд — діти будують кольоровий.

Опанування дитиною звукової сторони слова — складний, але дуже важливий процес. Адже уміння аналізувати звукову структуру слова гарантує в майбутньому грамотне письмо. Тому на цьому етапі роботи   діти спочатку вчаться самостійно вио­кремлювати певні звуки зі слова, а пізні­ше — аналізувати його звукову структу­ру. При цьому вони навчаються:

§  дослуховуватися до звучання слів;

§    самостійно визначати послі­довність звуків у слові;

§       відчувати звук, як окремий елемент слова;

§       розрізняти голосні та приго­лосні звуки за вимовою;

§      розрізняти тверді та м' які приголосні за звучанням та артикуляцією;

§      ділити слово на склади.

На етапі ознайомлення дітей зі складами, відтворюючи скла­довий ритм плесканням у долоні, вони навчаються на слух за допомо­гою ритму ділити слова на склади і визначати кількість складів у сло­ві. Після того, як діти навчилися розрізняти голосні й приголосні зву­ки, вони розділяють слово на склади, спираючись на голосний звук — складів у слові стільки, скільки голосних звуків.

Коли діти гарно навчаться ділити слово на склади, вони ви­значають наголошений склад, наголошений голосний звук. Дорослому необхідно весь час стимулювати активність дітей підбадьорюванням. Діти люблять ігрові ситуації, у грі вони легше запам'ятовують матеріал, намагаються проявити свої знання, індивідуальність, праг­нуть використовувати поставлені звуки у мовленні.